Андрій Кузнєцов поділився враженнями про подорож Індією.

Андрій Кузнєцов – співзасновник студії йоги YogaIFShcool, власник інтернет магазину з продажу товарів для йоги та органічних продуктів харчування Yoga Market, а також організатор великих заходів, пов’язаних із популяризацією йоги – Carpathian Yoga Fest. У цій статті Андрій поділився своїми враженнями про подорож до Індії. Приємного читання, друзі 🙂

“Я ніколи особливо не цікавився цією країною. Ні культурою, ні історією, ні традиціями, ні способом життя, ні енергетикою, ні чимось іншим. Більше того, я її побоювався: бруд, невідомі хвороби, злочинність, відсутність гігієни. Але так склалося, що поїздка до Індії таки трапилася в моєму житті.

Ми виїхали з Івано-Франківська, більшість групи я не знав зовсім чи майже не знав. З перших хвилин майнула думка: як ми там усі разом уживемося? Аудиторія була досить різноплановою: студентка, підприємці, дружини підприємців, MLM-щики, директори, менеджери середньої ланки. Все з характером та певними принципами.

Переліт із Києва до Делі, з короткою зупинкою в ОАЕ, не був важким, хоча й тривав близько 12 години. Складно стало у Делі. Ми потрапили у розпал грошової реформи – валюту легально не зміниш, у банкоматів багатогодинні черги з обмеженням видачі, у банках те саме. А ось в аеропорту можна було це провернути, на що й витратили близько 3-х годин, сонні, але на ногах.

Особливістю країни є те, що якщо індуси бачать у тобі “неосвоєного”, відразу намагаються обдурити, часто наївно, по-дитячому, і навіть коли їм кажеш: “Гей, друже, я розумію, де, як і чим мене обманюєш, відчепися, ми з України, не з Америки, нас так просто не візьмеш”, вони все одно продовжують та припиняють лише тоді, коли бачать, що ще трохи – і можна вхопити.

Тому цілий тиждень ми відбивалися: від гідів, яких нам пропонували наші таксисти у Тадж Махала; завищення цін на проїзд у тук-туках або на рикші; на вокзалі – від консультантів щодо допомоги у купівлі квитків, які тягли не у бік вокзалу; від хитрунів, які намагалися впарити банкноти, які в цей час виводилися з обігу і ніхто їх не приймав; від тих, що брали гроші за вхід у мечеть; від “доброзичливців”, які за руки тягнули показати, де найкращі вироби із шовку, кашеміру тощо. Але не все так страшно – через тиждень ми вже випромінювали впевненість, знали, як їх усіх посилати, і проблема зникла сама собою.

Харчування, бруд, гігієна. Спочатку Індія для українців – це жах. Це гірше, ніж на картинках. Непоганий у нашому розумінні магазин чи кафе, окрім центральних районів столиці, знайти дуже складно. Навіть ресторани для іноземців – це рівень наших їдалень у районі вокзалу. Перші три дні їв те, що взяв із собою…

Пацюки та таргани в готелях, які бігають за вашим номером – звична справа. А потім відпустив усе та розслабився. Група вся теж. Можливо, ми заробили імунітет у дитинстві, у 90-х у нас теж було не дуже з чистотою, можливо все не так страшно, як виглядає, але жодних серйозних проблем зі здоров’ям ні в кого не виникло. Більше того, на другий тиждень ми звикли і це стало для нас звичним. Ми пили фреші із загального посуду на вулицях, їли вуличну їжу, були на місцевому весіллі і… все гаразд!

Що ми там робили? Окрім відвідування визначних пам’яток Індії у Делі, Агрі, Рішикеші та Варанасі, ми просто відривалися. Сиділи вечорами у когось у номері, на спеціальному майданчику на даху готелю в Рішикеші з видом на Ганг, сплавлялися на катамаранах цією величною річкою і купалися там, вранці займалися йогою, побували на весіллі в Варанасі, куди самі напросилися, шукали щоб скуштувати справжню індійську кухню, плавали біля берегів Варанасі на човні, спостерігаючи похоронні вогні та слухаючи байки гіда, та ще багато інших приємних дрібниць.

Після приїзду знайомі, зустрічаючи змінюючи, ставили багато запитань. Найголовніше: скільки коштує. Ну хто як витрачає. Квиток в Індію зараз 430$, краще купувати заздалегідь. У 1100-1200 $ загалом можна вкластися, з них 430 $ квиток і 80 $ реєстраційний внесок, все інше – витрати на житло, транспорт між містами, харчування, сувеніри.

Потрібна вакцинація? Ні. Чи безпечно там? Ми ходили ночами по дуже темних місцях, і не було натяку на небезпеку. Зазвичай до іноземців особливе ставлення.

Для кого така подорож? Для всіх, головне, щоб людина була гарна, це не турагентство, учасники поїздки – не учасники туру до Індії, спланованого до дрібниць, не клієнти, які завжди мають рацію, тому особливо церемонитися з “деструктивними елементами” ніхто не буде.

Що вразило? Найбільше – дитина, яка їла з миски разом із пацюками. Доброзичливість та щирість людей. Особлива, невимовна атмосфера, що наповнює енергією на місяці…

Чи поїду ще раз? Так, звичайно. І більшість із попередньої компанії також збирається”.

Ще хотілося б поставити кілька запитань додатково після такої цікавої розповіді.

Ви їздили з групою, де були досвідчені мандрівники. Як дивіться на таку поїздку самому чи вдвох, тим паче вперше?

“Краще їхати компанією від 5 осіб: і безпечніше, і цікавіше, і дешевше на людину (наприклад, транспорт, житло та навіть харчування)”.

Чи потрібна віза?

“Так, українцям необхідно оформлювати візу, і робити це краще заздалегідь. Вартість – близько 90 доларів”.

Де є Wi-Fi?

“Wi-fi зазвичай є у холах готелів. Іноді у ресторанах, але інтернет там не особливо якісний”.

Чи сподобалося хоч щось із страв місцевої кухні? Чи привезли цікаві індійські рецепти?

“З їжі нам найбільше підійшла тибетська кухня та кулінарна спадщина Британської імперії. «Корінна» не сподобалася: багато спецій, гостра, дуже солодка. Додому записав лише рецепти масала чаю”.

Ціни на популярні товари дуже відрізняються?

“Практично такі ж, як в Україні чи дешевше, але якість часто не дуже. Моя сорочка порвалася від натягу на другий день, одяг дуже линяв. У Рішікеші в одній торговій точці продавець гордо заявляв, що його продукція з Непалу, це, мовляв, не тутешній ширвжиток “.

Чи можна докладніше про ціни в цій країні: що скільки коштує на наші гроші?

“Ананасовий фреш, 0,3л – 30 грн; поїсти в пристойному ресторані – 120-150; готель, якщо номер на двох – 150 грн/ос (якщо так собі умови) та 300 грн/ос (адекватний варіант). Поїзд: квиток у найдешевший клас (відстань близько 800 км) від 350, вище – від 700”.

Яка вона, індійська медицина сьогодні?

“На щастя не стикалися. Кажуть, що для бідних – кошмар, для тих, хто багатший – нормально. Позаторік одному з наших довелося купити ліки, допомогло швидко. Взагалі їхня фарміндустрія одна з найкращих у світі”.

Що вибрали як сувеніри?

“Одяг, солодощі, спеції, різної дрібнички. Привіз додому недорогий аюрведичний крем, дружині сподобалося”.

Мова: чи виникали проблеми у поясненнях із місцевими?

“Для знаючих англійську проблем у спілкуванні не буде, навіть у глибинці”.

Чи шкодували ви на місці, що не взяли з собою те, що дуже могло стати в нагоді? Що то були за речі?

“Все було продумано, все необхідне захопили. Якщо й не вистачало якихось дрібничок – купували. Деяким дівчатам не вистачило валіз, так багато всього накупили, але й вони без проблем були придбані”.